Генотипування — ключ до ефективності в anti-age медицині

Розвиток біоінформатики і можливість обміну міжнародною базою даних генетичних досліджень за останні 5 років дали активний старт впровадженню генетичних тестів у щоденну практику фахівців, які практикують в anti-age медицині. Наразі доступно кілька рівнів генетичних аналізів залежно від поставлених завдань: панелі генетичних поліморфізмів, екзомне секвенування, повногеномне дослідження. Але кожен тест, впроваджуваний у практичну медицину, має відповідати SMART-критеріям:

• S — specific and sensitive (специфічний і чутливий);

• M — measurable (вимірюваний);

• A — available and affordable (доступний і зручний);

• R — responsive (інформативний);

• T — timely (своєчасний).

У зв’язку з цим під час аналізу панелей поліморфізмів (SNP) акцент робиться на скринінговій оцінці ризиків виникнення патофізіологічного процесу.

Як же розібратися в морі біомаркерів генетичної інформації та навчитися правильно застосовувати їх для клінічної практики? Для цього дуже важливі популяційні дослідження і варіації в межах конкретної популяції. Висновок робиться з урахуванням статистичної значущості виявлених трендів, і найголовніше — це необхідність оновлення бази даних. У цій публікації мені хотілося б обговорити практичну значущість широкого використання генотипування в новому напрямку — anti-age медицина.

Науці відомо, що видова межа тривалості життя людини — 120 років. Нині основний вектор персоналізованої медицини спрямований у бік антивікових змін. Геронтологія, що вивчає старіння, акцентується на процесах адаптації всередині організму. У цей час необхідно підтримати здатність біологічної системи до саморегулювання і самопідтримки. А ось зміни у віковій групі 40-65 років дуже впливають на якість життя. Ця група і становить об’єкт уваги anti-age медицини, коли відбуваються зміни типової стрес-реакції та хронічних процесів. Це менш стабільна ситуація, ніж у людей, старших за 65 років. Саме те, як пройде людина віковий період від 40 до 65 років, і визначатиме, яка адаптаційна реакція сформується і підтримуватиме її далі.

Що є здоров’я і що є хвороба? Філософське питання, яке часом визначається революцією в показниках біохімічних маркерів або стандартах вимірюваних об’єктивних даних (вага, індекс маси тіла, артеріальний тиск тощо). Наприклад, зміна параметрів нормального рівня холестерину призвела до того, що людство стало більш хворим на 20% за один день.

Лікувати або компенсувати варто будь-яку несприятливу для даного організму зміну. Тому посилення інтервенції на домедикаментозному етапі дасть змогу довше зберегти стабільні рамки здоров’я. Проводити моніторинг цих індивідуальних меж розподілу норми необхідно якомога раніше, щоб мати чіткі точки та показники для подальшого аналізу змін. Можливо, що якісь зі значень мають відхилення від норми вже у вихідному варіанті. Як обрати рух у потрібному напрямку клінічного моніторингу та превенції? У цьому допомагає саме генотипування.

На допомогу клініцисту, який працює в системі концепції антиейдж-медицини, приходить дослідження геному. Вивчено паралелі між тривалістю хронічних хвороб і ступенем старіння організму. Відомі багато механізмів старіння, які ми можемо відстежувати в поточному моменті: системне запалення, клітинне старіння, гормональне старіння, дегенеративні порушення, інсулінорезистентність тощо.

У концепції антивікової медицини генетичне консультування дає змогу визначити індивідуальні особливості за параметрами старіння. Наприклад, оцінюючи ризик розвитку інсулінорезистентності, ми будемо тестувати поліморфізми в цілій групі генів — FTO, TCF7L2, SLC30A8, ADIPOQ, KCNJ11, ACE, PPARG2 etc., — які контролюють вуглеводний і основний обмін у нашому організмі, і на підставі результатів відстежувати зміну поточного статусу за такими біохімічними маркерами, як індекс HOMA, глікований НВ, тригліцериди, рівні глюкози, адипонектинів тощо. Для прикладу: якщо за наявності виявлених поліморфізмів ми не виявляємо в контролі даних про формування інсулінорезистентності (що рідко буває, на жаль), то можемо сміливо оцінювати цей результат як високий ступінь адаптації або відмінний вплив екосистеми довкілля в цього пацієнта.

Особистий досвід свідчить: якраз виявлення гетерозиготних поліморфізмів у зазначених генах підказує, що навіть за умови визначення нормальних референсів значень глюкози та тригліцеридів у таких генотипів індекси починають зсуватися в бік патології дуже рано, і вже на цьому етапі, ще до виникнення перших клінічних проявів, потрібна дієтологічна корекція. У такому ж ключі ми можемо оцінювати, як протікатимуть метаболічні процеси. І тут дуже важливо, що при виявленні певних поліморфізмів можна обрати більш правильну форму фармакологічної корекції. Найпоказовішим є приклад із поліморфізмами в генах, що відповідають за обмін біологічно активних речовин: вітамінів, ненасичених жирних кислот, різних груп лікарських засобів (статини, блокатори протонної помпи тощо), деяких видів активних субстанцій (капсаїцин, кофеїн, сіль тощо). Такий самий алгоритм використовують під час оцінки параметрів системного запалення та ризику виникнення ускладнень і/або хронізації процесу.

Один із найулюбленіших показників в anti-age оцінках — це маркери клітинного старіння, які дають змогу оцінити шанси довголіття порівняно із середньою тривалістю життя в популяції. Це якраз той резерв організму на 30-45 років, який ми не використовуємо з урахуванням видової межі життя 120 років. Дуже спірна тема, але мій клінічний досвід показує, що ті сім’ї, де немає поліморфізмів у визначуваних групах генів, частіше мають членів сім’ї, старших за 90 років, і цілком активних до віку 85-90 років, порівняно з тими, де виявлено кілька мутацій, і шанс довгожительства знижується. Перевага клітинного довгожительства не звільняє від розвитку віково-асоційованих захворювань, але дає ресурс для збереження якості життя. Також ми можемо оцінювати різні ризики дегенерації тканин з віком. І в такому ключі більш раннє виявлення підвищених ризиків у зв’язку з мутаціями дає змогу розпочати більш ранню ефективну профілактику або підготуватися до заміни тієї тканини чи органа, який піддається дегенерації.

Визначення поліморфізмів дає змогу оцінити ризики порушень у метаболічних шляхах і побудувати робочу схему: генетичний маркер — епігенетичні чинники регуляції гена — біомаркер, що визначає статус метаболічних шляхів, — клінічні дані.

Індивідуальний план курації

Розуміння балансу, підтримуваного в організмі, дає змогу певною мірою кинути виклик генетичному детермінізму й отримати індивідуальні траєкторії старіння. Варто враховувати, яка велика кількість чинників впливає на варіанти формування фенотипу і здоров’я. Але ж саме робота з фенотипом — сфера практичного результату і оцінки ефективності роботи лікаря. Для прикладу візьмемо систему харчування, яка налічує безліч різноманітних дієт і стилів. Питання в тому, чи підходить він особисто вам і чи буде ефективним за вашого генотипу? У той же час для епігенетичної регуляції складніше змінити культурні звички, Кліматичні чинники. Епігенетичні чинники сприяють зміні активності генів — у низці випадків незворотньо, а в низці — оборотно.

Сувора й однозначна відповідність між мутаціями та змінами фенотипу не таке вже й часте явище. І це частіше конкретна генетична хвороба. У ситуацію реалізації генетичних схильностей включається велика кількість зовнішніх чинників — як усередині самого організму, так і навколишнього середовища. Скоріше генотип визначає нашу норму реакції, тобто визначає спектр можливих фенотипових реакцій, які можуть бути реалізовані за даного генотипу. Генетичні чинники в комплексі з факторами довкілля є причиною хвороби та визначають індивідуальні відмінності в перебігу хвороб, процесів старіння.

«Генетика заряджає рушницю, але курок спускає навколишнє середовище». Що більше накопичуватиметься даних про ці взаємозв’язки, то предметніше й успішніше можна буде міркувати про можливості людини активно використовувати свій видовий потенціал життєвої активності у 120 років.